ЩО ТРЕБА ЗНАТИ СПОЖИВАЧАМ, ЯКІ МАЮТЬ ЗАБОРГОВАНІСТЬ ЗА СПОЖИТІ ПОСЛУГИ З ВОДОПОСТАЧАННЯ ТА ВОДОВІДВЕДЕННЯ
Якщо споживач має заборгованість за житлово-комунальні послуги і відмовляється сплачувати її в добровільному порядку, або укласти договір реструктуризації, то така заборгованість стягується надавачем послуг у судовому порядку.
Вимоги про стягнення заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення розглядається судом в порядку наказного провадження. Наказне провадження – це самостійний і спрощений вид судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення. Тому, ні кредитор, ні боржник не викликаються у судове засідання.
Також у відповідності до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, кредитор має право вимагати сплату заборгованості з урахуванням пені, індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох відсотків річних.
Крім того з боржника стягуються судові витрати, понесені стягувачем при зверненні до суду.
Тобто, якщо споживач (боржник) не реагує на претензії-попередження, які розносяться контролерами підприємства останнім, свідомо накопичує борги, не звертається до підприємства з метою досудового врегулювання питання заборгованості, то справа передається до суду.
Після ухвалення судом рішення про стягнення зі споживача суми заборгованості, або судового наказу, дані виконавчі документи передаються до примусового виконання, де виконавець накладає на боржника різного роду санкції – від арешту коштів боржника, його рухомого та нерухомого майна, до заборони виїзду за кордон. У випадку накладання арешту на кошти боржника, списання з рахунків здебільшого відбувається без згоди власника рахунку. У разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог, стягнення невідкладно звертається на майно.
Тому наполегливо радимо не накопичувати борг, а вирішувати питання, шляхом повної сплати заборгованості або укладення договору реструктуризації заборгованості.
Чи є певна межа заборгованості, після якої справа вирішується в суді?
Відповідно до статті 3 Цивільного процесуального кодексу, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Отже, підприємство має право заявляти вимогу про стягнення заборгованості з оплати наданих послуг з водопостачання і водовідведення незалежно від розміру заборгованості і незалежно від того чи є часткові сплати за надані послуги, чи їх немає взагалі. Це може бути будь-яка сума заборгованості в рамках принципів «доцільності» та «розумності».
Як мирним шляхом можливо вирішити питання заборгованості?
Споживач (Боржник) може врегулювати питання заборгованості на будь-якій стадії судового розгляду справи. Якщо боржник сплатить борг до ухвалення судового рішення по справі, то стягувач має право відкликати свою заяву із суду, або просити суд залишити таку заяву без розгляду в залежності від стадії розгляду справи. Якщо ж судове рішення все ж таки було винесено та підстав для його оскарження немає, то у боржника є право та час поки рішення суду набирає законної сили на добровільну сплату боргу. В такому разі судове рішення до примусового виконання не подається.
Якщо ж на боржника не було подано до суду, то він може скористатися правом та укласти з підприємством договір реструктуризації заборгованості.
Чи може споживач розірвати договір реструктуризації заборгованості за житлово-комунальні послуги в односторонньому порядку?
Споживач не може розірвати договір реструктуризації заборгованості в односторонньому порядку, оскільки умовами договору цього не передбачено.
Натомість, у разі порушення Споживачем умов Договору реструктуризації, він вважається розірваним з наступного дня після закінчення строку виконання відповідного платежу за графіком.
Відсутність договору про надання комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від їх оплати.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов’язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом. Згідно із ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відмова споживача (іншої особи, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача) від укладання договору з виконавцем комунальної послуги не звільняє його від обов’язку оплати фактично спожитої комунальної послуги, наданої таким виконавцем.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов’язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору не може бути підставою для звільнення споживача від оплати наданих послуг в повному обсязі.
